КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ ПІДХІД ПРИ ВИКЛАДАННІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ЯК ДРУГОЇ ІНОЗЕМНОЇ

Анотація

Сучасна парадигма іншомовної освіти передбачає переорієнтацію навчального процесу з передачі знань на формування комунікативної компетентності. Комунікативний підхід при викладанні іноземної мови як новий лінгводидактичний метод виник у другій половині ХХ століття. Згідно з ним викладання іноземної мови повинно враховувати особливості реальної комунікації, а в основі процесу навчання повинна бути модель реального спілкування. Комунікативна компетентність, як зазначається у «Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти», складається з трьох компонентів: лінгвістичної, соціолінгвістичної та прагматичної компетентності. При цьому лінгвістична компетентність включає в себе лексичну, граматичну, семантичну, фонологічну, орфографічну та орфоепічну компетентності (Загальноєвропейські рекомендації, 2003: 162- 164). Соціолінгвістична компетентність пов’язана зі здатністю оперувати лінгвістичними маркерами для позначення статусу, близькості стосунків комунікантів, регістру мовлення, а також розуміння діалектів, акцентів, паремій, при цьому важливу роль відіграють лінгвокраїнознавчі знання. (Загальноєвропейські рекомендації, 2003: 177-181) Прагматична компетентність охоплює формування навичок: вибору мовних засобів відповідно до інтенції (прохання, відмова, порада, комплімент); адекватної реакції на соціальні ситуації (формальність, ввічливість, рольові статуси); інтерпретації невербальних та контекстуальних сигналів, уміння породжувати цілісні дискурси та використовувати схеми інтеракції або моделі спілкування дотримуючись вимог зв’язності, логічної організації та риторичної ефективності висловлювань (Маслова, 2015). Ф.С. Бацевич виділяє наступні складники комунікативної компетентності: мовна, дискурсивна, соціолінгвістична, іллокутивна, стратегічна та соціокультурна компетентності (Бацевич, 2004: 125-126).